|
| [ На главную ] -- [ Список участников ] -- [ Правила форума ] -- [ Зарегистрироваться ] |
| On-line: |
| Форум Київського Джедайського Клубу / ::+різне+:: / Vict |
| Страницы: 1 |
|
| Автор | Сообщение |
|
Dutan укушу! Группа: Администратор Сообщений: 439 
|
Добавлено: 21-04-2005 18:34 |
|
Починаючи з січня цього року у біосферному заповіднику “Дельта Дунаю” почав проводитися всебічний моніторинг, який має за мету визначення впливу процесу побудови і експлуатації судноплавного глибоководного каналу Дунай-Чорне море по гирлу Бистре на природу заповідника. Наразі підготовчий етап моніторингу сягає свого завершення, і з початком літа Дунайський біосферний заповідник буде готовий прийняти до себе вчених. Питання про створення глибоководного судноплавного каналу на українській частині дунайської дельти було піднято вже досить давно. Загалом, канал в нас вже був. Проходив він по рукаву Прорва, але, починаючи з 1992 року, він вийшов з експлуатації у зв’язку з тим, що у держави просто почало не вистачати грошей на його утримання та боротьбу із замуленням. „Загиблий” канал приніс із собою доволі багато проблем - почав гинути й регіон, інфраструктура якого була повністю зав’язана на каналі. Прийшов в занепад й порт Усть-Дунайськ. Шлях побудови і занепаду вже був пройдений, так що ідею відновлення судового ходу по певній ділянці дельти новою назвати аж ніяк не можна. Десь з середини дев’яностих почалися дослідження присвячені тому, як “повернути” Україну в дельту. По закінченню перевага була надана гирлу Бистре. Саме по його руслу повинні були будувати новий канал. Таким вибором слід було завдячувати тому, що саме цей рукав належав (і належить) до тих, що розвиваються. Це означає, що баланс замулення у системі ріка-море зміщений у сторону рукава. Уся справа в тому, що зі своєю течею кожна ріка виносить у море, окрім води, ще певну кількість ґрунтів . Коли ріка впадає у море, швидкість її потоку різко зменшується та увесь винесений ґрунт починає осідати, формуючи так звані „бари”. Чим вища швидкість ріки, тим далі від берега буде осідати цей ґрунт. Але тут існує ще одна деталь. Поступово уся ця маса наносів виноситься на гирлове узмор’я (до зони впадіння ріки в море) . І якщо швидкість потоку недостатньо висока для того, щоб винести ґрунти досить далеко до моря, вони будуть осідати дуже близько до гирла, перешкоджаючи вільному виходу води до моря, і, що найголовніше, зменшуючи швидкість потоку. Далі йде проста ланцюгова реакція. Чим нижча швидкість, тим вищий об’єм замулення. Ситуація ускладнюється ще й тим, що навіть у тому випадку, коли барова ділянка достатньо винесена у море, кожний більш-менш потужний шторм може просто взяти й “посунути” його у бік гирла. . Виходячи з таких міркувань, для облаштування судового ходу й було вибране гирло Бистре. Це сильнийрукав дельти, що постійно розвивається і впадає у відносно глибоку ділянку Чорного моря. Здавалося б, навіщо зволікати, треба починати будувати. Але 1998 рік сплутав усі карти і став початком багаторічного “дунайського” скандалу. Саме у цьому році указом президента України Леоніда Кучми існуючий ще з радянських часів заповідник “Дунайські плавні” був переформований у “Дунайський біосферний заповідник”. Чим же біосферний заповідник відрізняється від, власне, заповідника? Майже тим самим, що й круїзний лайнер від рибацького човника. На відміну від “заповідника”, “біосферний заповідник” являє собою комплексну природоохоронну структуру обов’язково великої площі і обов’язково замкнуту на самій собі, не даремно ж заповідник “біосферний”. Однією з функцій подібних заповідників, окрім збереження природних ресурсів, є ще функція “просвітницька”, так званий екологічний туризм. Зрозуміло, що заповідники подібного роду знаходяться під особливою охороною ЮНЕСКО і будь-яка господарська діяльність у ядрі заповідника заборонена. Площа нового заповідника сягнула 462 кв. км., на відміну від 148,51 кв. км. попереднього. Ось тут й почалися проблеми, оскільки 6 км. гирла Бистре почали проходити безпосередньо через ядро заповідника. Назріла сутичка. Після перших “воєнних дій” усі зійшлися на тому, що канал потрібен. Думки сторін розійшлися тільки щодо того, де і як цей канал повинні будувати. До розгляду були прийняті альтернативні варіанти проходження каналу. Основних було два. Обидва вони були дуже популярні у колі біологів, захисників заповідника, і абсолютно непопулярні у колі гідромеханіків і всіх тих, хто працював над технічною стороною проекту. Перший варіант був простим - відновити Прорву. Але уся суть й заключалася у тому, що Прорва – деградуючий рукав. Саме він останнім десятиріччям був наглядною ілюстрацією процесів, змальованих вище. Ситуація погіршувалася ще й тим, що Жебриянська бухта, місце куди впадає Прорва, – доволі мілка акваторія, яка знаходиться під постійним впливом вітрів, хвиль та течій. Саме ці фактори продукують умови для замулення бухти. До цього вього, Прорва ніколи й не була насправді глибоководним каналом. По ній могли ходити кораблі з осадкою тільки до 4,3 метрів, у той час як по рукаву Бистрий зможуть ходити кораблі з осадкою до 7 метрів. Подивимося на цю проблему з іншого боку. 80% Дунайської дельти належать Румунії. На її території знаходяться 3 глибоководних каналів (четвертий – у процесі побудови). У радянський період не було необхідності мати відокремлений стратегічний Український канал. Якщо б ми взялися розчищати Прорву, ще не відомо, чим би це все закінчилося. При необхідному первинному об’ємі робіт та об’ємі робіт по підтримці судового ходу надалі, канал би навряд чи окупив себе. Другий варіант з точки зору економічної оправданості був ще більшою дикістю. Його суть полягала у тому, щоб прорити шлюзований канал через Жебриянські плавні. Вперше цей проект був запропонований у 1902 році інженером Чеховичем. І в цьому знайшлося своє раціональне зерно. Шлюзований канал - статичний. Тобто, немає проблем із замуленням. Але кошторис подібного проекту був би у п’ять разів вищим, чим на Бистрому. Подив викликає і той факт, що деякі аж надто буремні захисники матінки-природи відстоювали саме цей варіант. Кількість і якість робіт на Бистрому і на даному проекті не співставні. Бо, якщо по Бистрому треба тільки трохи пройтися землесосом, то у “жебриянському варіанті” потрібно канал проривати повністю, а також споруджувати на нестійких болотистих ґрунтах бетонні махіни-дамби. Нескладно здогадатися, що фауні та флорі при таких роботах буде завдано неабиякої шкоди. Невже життя однієї біосфери можливо оцінити у життя іншої? Можливо плавні і не є заповідною зоною, але вони – частина тієї ж дельти. Птахів і “букашек-таракашек” там не менше, ніж у заповіднику. Так хто дав людині право вирішувати, що життя жебриянської пташки нічого не варте, а життя такої ж пташки у ДБЗ – національний скарб. Вже не кажучи про те, що настільки грубому втручанні людини у природу, як це пропонувалося згідно “жебриянському” варіанту, живих організмів загинуло б дуже багато. Зараз саме час згадати Румунію. Як вже було сказано вище, по її території проходять три канали. Один з них протягом вісьмидесяти кілометрів йде по румунській частині біосферного заповідника. Птахи від цього схоже не гинуть. А на питання про те, що, мовляв, у Румунії канал стоїть вже не один десяток років, а в нас тільки будується, і не відомо як це віддзеркалиться на природі, можна відповісти тим, що будь-який канал потребує підтримки і періодичного очищення. Якщо брати до уваги екологію, то, звичайно, неможливо не визнати, що будь-яке втручання людини у її процеси якось на неї впливають. Сумно, але, насправді, частіше впливають негативно. Через це екологів можна зрозуміти. Варто єдиний раз налякати птахів, і вони вже не повернуться гніздуватися на попереднє місце. Кожна екосистема – дуже складна і багаторівнева структура, картковий будиночок. Варто вийняти з його основи одну карту, і він завалиться. Але, на сьогоднішній день ніхто точно не знає, що трапиться з природою заповідника при побудові каналу. Так чи інакше, але два роки тому президент своїм указам дозволив побудову. Поки що нічого жахливого не трапилось. Зараз доля каналу повністю залежить від моніторингу. Навіть спеціалісти-проектувальники говорять про те, щоб закрити канал у випадку, якщо моніторинг покаже згубний вплив на природу. Але, все ж таки, вважають вони, перед тим, як кричати та йти кидатися грудьми на амбразуру, потрібно об’єктивно оцінити ситуацію. В усякому разі, можна прийти до певного консенсусу і спробувати знайти рішення, котре вдовольнить і регіони, і птахів у заповіднику, і центральний бюджет. Наприклад, розробити певні міри контролю над процесом проходження суден, не пропускати до гирла судна з небезпечними токсичними вантажами, танкери і т.д. Проте зрозумілим є те, що основним принципом моніторингу повинна стати об’єктивність оцінки. Якщо його учасники не зможуть переступити через свою наукову гордість, то проект вже зараз можна з успіхом ховати. Дельта Дунаю вже більше двохсот років є спірною територією. Навколо цієї стратегічної ділянки, навіть не суші - болота, зав’язувалася не одна війна. Воювали усі: Росія, Терція, Англія, бессарабські держави. Тільки три російсько-турецькі війни бачила дельта. А нам навіть воювати не доводиться. Нам задарма дісталося те, за що попередні покоління наших співвітчизників поклали не одну тисячу життів. Буцімто частина Дунаю вже наша, але зробити з цього приводу ми нічого не можемо. Дуже хочеться сподіватися, що свою “громадянську війну” за Дунай ми не програємо, і все ж таки зуміємо прийти до компромісу, який зможе задовольнити усі сторони конфлікту. Висоцький Сергій |
|
|
Shelifon В око тюкну! Группа: Форсюзер Сообщений: 42 
|
Добавлено: 21-04-2005 19:12 |
|
Заповідник чи водний шлях? Починаючи з січня цього року у біосферному заповіднику “Дельта Дунаю” почав проводитися всебічний моніторинг, що має на меті визначення впливу процесу побудови і експлуатації судноплавного глибоководного каналу Дунай-Чорне море по гирлу Бистре на природу заповідника. Наразі підготовчий етап моніторингу сягає свого завершення, і з початком літа Дунайський біосферний заповідник буде готовий прийняти до себе вчених. Питання про створення глибоководного судноплавного каналу на українській частині дунайської дельти було піднято вже досить давно. Загалом, канал в нас вже був. Проходив він по рукаву Прорва, але, починаючи з 1992 року, він вийшов з експлуатації у зв’язку з тим, що у держави просто почало не вистачати грошей на його утримання та боротьбу із замуленням. Загибель каналу принесла із собою досить багато проблем - почав гинути й регіон, інфраструктура якого була повністю зав’язана на каналі. Прийшов в занепад й порт Усть-Дунайськ. Шлях побудови і занепаду вже був пройдений, так що ідею відновлення ходу суден по певній ділянці дельти новою назвати аж ніяк не можна. Десь з середини дев’яностих почалися дослідження присвячені тому, як “повернути” Україну в дельту. По закінченню перевага була надана гирлу Бистре. Саме по його руслу повинні були будувати новий канал. Таким вибором слід було завдячувати тому, що саме цей рукав належав (і належить) до тих, що розвиваються. Це означає, що баланс замулення у системі ріка-море зміщений у сторону рукава. Уся справа в тому, що зі своєю течією кожна ріка виносить у море, окрім води, ще певну кількість ґрунтів . Коли ріка впадає у море, швидкість її потоку різко зменшується та увесь винесений ґрунт починає осідати, формуючи так звані „бари”. Чим вища швидкість ріки, тим далі від берега буде осідати цей ґрунт. Але тут існує ще одна деталь. Поступово уся ця маса нанесень виноситься на гирлове узмор’я (до зони впадіння ріки в море) . І якщо швидкість потоку недостатньо висока для того, щоб винести ґрунти досить далеко до моря, вони будуть осідати дуже близько до гирла, перешкоджаючи вільному виходу води до моря, і, що найголовніше, зменшуючи швидкість потоку. Далі йде звичайна ланцюгова реакція. Чим нижча швидкість, тим вищий об’єм замулення. Ситуація ускладнюється ще й тим, що навіть у тому випадку, коли барова ділянка достатньо винесена у море, кожний більш-менш потужний шторм може просто взяти й “посунути” його у бік гирла. . Виходячи з таких міркувань, для облаштування судового ходу й було вибране гирло Бистре. Це потужний рукав дельти, що постійно розвивається і впадає у відносно глибоку ділянку Чорного моря. Здавалося б, навіщо зволікати, треба починати будувати. Але 1998 рік сплутав усі карти і став початком багаторічного “дунайського” скандалу. Саме у цьому році указом президента України Леоніда Кучми заповідник “Дунайські плавні”, що їснував іще у радянські часи був переформований у “Дунайський біосферний заповідник”. Чим же біосферний заповідник відрізняється від, власне, заповідника? Майже тим самим, що й круїзний лайнер від рибацького човника. На відміну від “заповідника”, “біосферний заповідник” являє собою комплексну природоохоронну структуру обов’язково великої площі і обов’язково замкнуту на самій собі, не даремно ж заповідник “біосферний”. Однією з функцій подібних заповідників, окрім збереження природних ресурсів, є ще функція “просвітницька”, так званий екологічний туризм. Зрозуміло, що заповідники подібного роду знаходяться під особливою охороною ЮНЕСКО і будь-яка господарська діяльність у ядрі заповідника заборонена. Площа нового заповідника сягнула 462 кв. км., на відміну від 148,51 кв. км. попереднього. Ось тут й почалися проблеми, оскільки 6 км. гирла Бистре почали проходити безпосередньо через ядро заповідника. Назріла сутичка. Після перших “воєнних дій” усі зійшлися на тому, що канал потрібен. Думки сторін розійшлися тільки щодо того, де і як цей канал повинні будувати. До розгляду були прийняті альтернативні варіанти проходження каналу. Основних було два. Обидва вони були дуже популярні у колі біологів, захисників заповідника, і абсолютно непопулярні у колі гідромеханіків і всіх тих, хто працював над технічною стороною проекту. Перший варіант був простим - відновити Прорву. Але уся суть й полягала у тому, що Прорва – деградуючий рукав. Саме він останнім десятиріччям був наглядною ілюстрацією процесів, змальованих вище. Ситуація погіршувалася ще й тим, що Жебриянська бухта, місце куди впадає Прорва, – доволі мілка акваторія, яка знаходиться під постійним впливом вітрів, хвиль та течій. Саме ці фактори продукують умови для замулення бухти. До цього всього, Прорва ніколи й не була насправді глибоководним каналом. По ній могли ходити кораблі з осадкою тільки до 4,3 метрів, у той час як по рукаву Бистрий зможуть ходити кораблі з осадкою до 7 метрів. Подивимося на цю проблему з іншого боку. 80% Дунайської дельти належать Румунії. На її території знаходяться 3 глибоководних каналів (четвертий – у процесі побудови). У радянський період не було необхідності мати відокремлений стратегічний Український канал. Якщо б ми взялися розчищати Прорву, ще не відомо, чим би це все закінчилося. При необхідному первинному об’ємі робіт та об’ємі робіт по підтримці судового ходу надалі, канал би навряд чи окупив себе. Другий варіант з точки зору економічної доцільності був ще більшою дикістю. Його суть полягала у тому, щоб прорити шлюзований канал через Жебриянські плавні. Вперше цей проект було запропоновано у 1902 році інженером Чеховичем. І в цьому знайшлося своє раціональне зерно. Шлюзований канал - статичний. Тобто, немає проблем із замуленням. Але кошторис подібного проекту був би у п’ять разів вищим, ніж на Бистрому. Подив викликає і той факт, що деякі аж надто буремні захисники матінки-природи відстоювали саме цей варіант. Кількість і якість робіт на Бистрому і на даному проекті неспівставні. Бо, якщо по Бистрому треба тільки трохи пройтися землесосом, то у “жебриянському варіанті” потрібно канал проривати повністю, а також споруджувати на нестійких болотистих ґрунтах бетонні махіни-дамби. Нескладно здогадатися, що фауні та флорі при таких роботах буде завдано неабиякої шкоди. Невже життя однієї біосфери можливо оцінити у життя іншої? Можливо плавні і не є заповідною зоною, але вони – частина тієї ж дельти. Птахів і “букашек-таракашек” там не менше, ніж у заповіднику. Так хто дав людині право вирішувати, що життя жебриянської пташки нічого не варте, а життя такої ж пташки у ДБЗ – національний скарб? Вже не кажучи про те, що настільки грубому втручанні людини у природу, як це пропонувалося згідно “жебриянському” варіанту, живих організмів загинуло б дуже багато. Зараз саме час згадати Румунію. Як вже було сказано вище, по її території проходять три канали. Один з них протягом восьмидесяти кілометрів йде по румунській частині біосферного заповідника. Птахи від цього, схоже, не гинуть. А на питання про те, що, мовляв, у Румунії канал стоїть вже не один десяток років, а в нас тільки будується, і не відомо як це віддзеркалиться на природі, можна відповісти тим, що будь-який канал потребує підтримки і періодичного очищення. Якщо брати до уваги екологію, то, звичайно, неможливо не визнати, що будь-яке втручання людини у її процеси якось на неї впливають. Сумно, але, насправді, частіше впливають негативно. Через це екологів можна зрозуміти. Варто єдиний раз налякати птахів, і вони вже не повернуться гніздуватися на попереднє місце. Кожна екосистема – дуже складна і багаторівнева структура, картковий будиночок. Варто вийняти з його основи одну карту, і він завалиться. Але, на сьогоднішній день ніхто точно не знає, що трапиться з природою заповідника при побудові каналу. Так чи інакше, але два роки тому президент своїм указом дозволив побудову. Поки що нічого жахливого не трапилось. Зараз доля каналу повністю залежить від моніторингу. Навіть спеціалісти-проектувальники говорять про те, щоб закрити канал у випадку, якщо моніторинг покаже згубний вплив на природу. Але, все ж таки, вважають вони, перед тим, як кричати та йти кидатися грудьми на амбразуру, потрібно об’єктивно оцінити ситуацію. В усякому разі, можна прийти до певного консенсусу і спробувати знайти рішення, котре вдовольнить і регіони, і птахів у заповіднику, і центральний бюджет. Наприклад, розробити певні міри контролю над процесом проходження суден, не пропускати до гирла судна з небезпечними токсичними вантажами, танкери і т.д. Проте зрозумілим є те, що основним принципом моніторингу повинна стати об’єктивність оцінки. Якщо його учасники не зможуть переступити через свою наукову гордість, то проект вже зараз можна з успіхом ховати. Дельта Дунаю вже більше двохсот років є спірною територією. Навколо цієї стратегічної ділянки, навіть не суші - болота, зав’язувалася не одна війна. Воювали усі: Росія, Туреччина, Британія, бессарабські держави. Тільки російсько турецьких війн у цьому регіону було аж три. А нам навіть воювати не доводиться. Нам задарма дісталося те, за що попередні покоління наших співвітчизників поклали не одну тисячу життів. Буцімто частина Дунаю вже наша, але зробити з цього приводу ми нічого не можемо. Дуже хочеться сподіватися, що власну “громадянську війну” за Дунай ми не програємо, і все ж таки зуміємо знайти до компроміс, який задовольнить усі сторони конфлікту. Висоцький Сергій |
| Страницы: 1 |
|
| Форум Київського Джедайського Клубу / ::+різне+:: / Vict |